Спасибі жителям
Будній день. Ранок. Добираюся на роботу. Я в брудному старому третьому тролейбусі. Сиджу на задньому сидінні. Біля мене чоловік років 60. Між зупинкою Боженка і Соборною площею велика пробка. Тролейбус ледве повзе. Біля вікна хлопець на склі малює смайлик.
Тим часом чоловік поруч починає важко дихати. Він б’є себе в груди, видно, що людині погано. Я хочу запитати «Вам погано? Може вам чимось допомогти?». Але далі думаю: а ну нафіг, не треба. По-перше, він ще не вмирає, по-друге, навряд чи я справді можу йому чимось допомогти. Люди в тролейбусі штовхаються, хлопець малює смайлик. Я психологічно готуюся вислухати шефові «думки з приводу мого запізнення». Ми в пробці майже півгодини. Врешті чоловікові стає краще. Тролейбус доїжджає до Соборки.
Скоро мерські вибори. Незабаром нам знову розповідатимуть про любов і працю на благо міста і його мешканців. А що ж зараз? Михайлішин і Ко, це ви так про нас дбаєте?
Тим часом чоловік поруч починає важко дихати. Він б’є себе в груди, видно, що людині погано. Я хочу запитати «Вам погано? Може вам чимось допомогти?». Але далі думаю: а ну нафіг, не треба. По-перше, він ще не вмирає, по-друге, навряд чи я справді можу йому чимось допомогти. Люди в тролейбусі штовхаються, хлопець малює смайлик. Я психологічно готуюся вислухати шефові «думки з приводу мого запізнення». Ми в пробці майже півгодини. Врешті чоловікові стає краще. Тролейбус доїжджає до Соборки.
Скоро мерські вибори. Незабаром нам знову розповідатимуть про любов і працю на благо міста і його мешканців. А що ж зараз? Михайлішин і Ко, це ви так про нас дбаєте?
3 коментарі